Сергій Чмихалов: „Ми вийшли на беззбитковий рівень роботи, побивши усі рекорди з виробництва продукції”

Розмову вів Петро Шевчук

Відбулося засідання Спостережної ради ЗАТ „ЛУКОР”, на яке, крім її голови Олексія Смирнова, прибула велика делегація працівників керуючої компанії – ЗАТ “Лукойл-Нафтохім”. Засідання було присвячене підбиттю підсумків роботи підприємства за 2004 рік. Наш кореспондент зустрівся з генеральним директором, головою правління ЗАТ „ЛУКОР” Сергієм Чмихаловим і попросив його розповісти про те, яку оцінку дали роботі нашого підприємства члени делегації, а також відповісти на інші запитання, що стосуються діяльності „ЛУКОРу”.

– Цікаво, – говорить Сергій Вікторович, – що оцінка акціонерами результатів роботи ЗАТ не співпала з нашою власною оцінкою. Перед їх приїздом я провів звіти керівників виробництв, усіх структурних підрозділів. Ми детально проаналізували підсумки роботи підприємства за минулий рік, визначилися з завданнями на 2005 рік. І самі собі поставили оцінку – „задовільно”. Працівники ж керуючої компанії трохи „відкоректували” нас і поставили оцінку „добре”. Як кажуть, їм зверху видніше... За підсумками роботи товариства в 2004-му було прийнято рішення про виплату працівникам тринадцятої зарплати, що планується зробити до 8 березня...

– Сергію Вікторовичу, що під час звітування найбільше вразило членів делегації? Адже рідко коли за роботу підлеглих підвищують бал. Частіше знімають...

– Звіт не обмежився підбиванням підсумків за 2004 рік. Було зроблено ретроспективу, себто проаналізовано роботу товариства за чотири роки. Усіх вразила ось ця цифра: 369 млн. грн. інвестицій, вкладених у підприємство. І ще: нам удалося вивести ЗАТ на більш як 90 відсотків роботи проектних потужностей. Можу авторитетно заявити: з такими навантаженнями підприємство ще ніколи не працювало. Ні в радянський період, ні в часи планової економіки. Ми вийшли на беззбитковий рівень роботи. Що це все нам дає? Впевненість у день завтрашній.

– Ви назвали суму прямих інвестицій – 369 млн. грн. Але ж є ще поточні інвестиції, які утримують підприємство...

– До них додайте й ті, які ми взяли на себе за інвестиційними зобов’язаннями. Вже кілька років підтримуємо „Оріану”, яка на сьогодні нам винна 45 млн. грн. Як їх повернути? Тут економічна ситуація непроста... Однак ще два роки тому була розроблена інвестиційна програма підприємства більш як на 200 млн. доларів, які, в першу чергу, повинні піти на інтенсифікацію поліолефінового виробництва, реконструкцію хлорного. Приємно повідомити, що зроблено перший крок у реалізацію цієї програми: днями закладено перший камінь у будівництво установки з гідрування фракцій С4/С5, яка буде здана в серпні цього року. Вкладаємо в неї близько 9 млн. євро, але чітко знаємо, що через два роки ці гроші повернуться, а на третій рік установка почне заробляти. У 2005 вкладемо інвестиції у хлорне виробництво, хоч знаємо, що обійдеться ця затія дорого – 100 млн. доларів. Але бізнес-план – річ чітка. Він гарантує, що через 3-4 роки інвестиції повернуться, і виробництво стане прибутковим. Щоб багато не говорити, назву істину: на жаль, технічний стан підприємства такий, що для того, аби щось із нього мати, треба вкладати великі кошти. І йти на це ми готові, спеціально створили нове підприємство „Карпатнафтохім”, через основний фонд якого будуть іти всі інвестиції. Гроші є, кредитні ресурси є. Крім технічного оснащення, подбаємо і про рівень кваліфікації працівників. Адже чого гріха таїти: маємо немало недоробок, які призводять до того, що окремі потужності використовуються неефективно... Минулого року сталося 9 тяжких виробничих неполадок. В результаті нещасних випадків на виробництві втрачено 4-ох працівників...

– Що ще серйозно турбує керівництво ЗАТ?

– Питання з тарифів на електроенергію. Адже не секрет, що в собівартості нашої продукції 42 відсотки енергетичних затрат. Без економічно взаємовигідних умов із суміжниками з „Прикарпаттяобленерго”, Калуської ТЕЦ, без тісної співпраці з ними нині далеко воза не попреш... Та факт залишається фактом: найвищі тарифи на парову та електричну енергію в Україні – в нас. Тому якщо названі партнери найближчим часом не змінять тарифної політики, не понизять ціни на енергоресурси, ми ще раз добре протратимось (йдеться про кілька десятків мільйонів доларів), але побудуємо власне енергоджерело. А це вже точно дозволить нам підняти економіку підприємства на потрібний рівень для дальшого розвитку.

– І все ж.., Сергію Вікторовичу, є люди, і це Вам відомо, які вважають, що „ЛУКОР”, компанія „ЛУКОЙЛ” – не ті господарі, які потрібні підприємству...

– Але ж до „ЛУКОЙЛу” тут уже пробували працювати компанії, в тому числі і зарубіжні трейдери. Що з цього вийшло? Банкрутство „Оріани”, багатомільйонний кредит, в тому числі і зарубіжний, скандал на європейському рівні. Тому лінію, яку ми накреслили щодо інвестицій, – це єдине правильне і оптимальне рішення, яке тільки може бути для „ЛУКОРу”. І ми, я це підкреслюю, готові вкладати в Прикарпаття великі інвестиції, може, навіть найбільші в Україні. Але для цього потрібно створити той інвестиційний клімат, який би підтримував наміри нафтохіміків зробити підприємство сучасним і передовим. Для цього генеральний директор ЗАТ „ЛУКОЙЛ-Нафтохім” Олексій Смирнов, приїхавши на Прикарпаття, не обмежився перебуванням на „ЛУКОРі”, а зустрівся з мером Калуша Романом Сушком, мав знайомство і розмову, що стосувалася співробітництва, з новим головою ОДА Романом Ткачем. Політика нашої компанії відома: побудувати такі взаємовідносини з місцевою владою, щоб можна було не тільки співпрацювати, а й відкрито говорити про те, що не влаштовує, над чим слід працювати. „ЛУКОЙЛ” – компанія інтернаціональна, вона працює в багатьох країнах світу – і всюди контактує з урядами цих країн. Може, не всім відомо, і в самому „ЛУКОЙЛі” відбулися корінні зміни: 20 відсотків акцій вже належать американській компанії „КонокоФіліпс”, а отже, тепер інтереси „ЛУКОЙЛу” в Україні представляють не тільки російський посол і уряд, але й американські структури. До речі, ще в лютому намічена зустріч президента „ЛУКОЙЛу” Вагіта Алекперова з Президентом і прем’єр-міністром України, під час якої теж обговорюватимуться питання про співробітництво.

А якщо повернутися до взаємозв’язків з адміністрацією Калуша, то у нас є п’ятирічна угода про співробітництво. Ми домовилися підбити підсумки цієї угоди за три роки нашої діяльності. А також сісти за стіл, щоб скласти протокол на 2005 рік. Співробітництво повинно продовжуватися. Хоч виникають спірні моменти і навіть такі, для розв’язання яких поки що важко знайти спільну мову (маю на увазі земельне питання). Але ми знаємо, що в будь-якому випадку дійдемо згоди, знайдемо точку компромісу. І я вірю, що зустріч голови Спостережної ради нашого підприємства Олексія Смирнова у вищих ешелонах обласної ради призведе до нових успішних проектів на території Івано-Франківщини. Один із таких проектів, але вже реалізованих, – Калуська гімназія. Днями тут урочисто відкрили хімічний кабінет. Я був присутній при цьому і ще раз переконався, що не праві були ті лукорівці, які без емоцій сприйняли допомогу „ЛУКОРу” у будівництві цього навчального закладу. Мовляв, навіщо нам інвестувати ще й школу? Треба було б отим людям подивитися в очі щасливих гімназистів... Та це наше майбутнє!.. І від того, якими ці діти виростуть, залежить майбутнє країни. Тому ми і надалі будемо підтримувати гімназію.

– Сергію Вікторовичу, непросте запитання, але воно на вустах багатьох лукорівців: підвищення зарплати...

– Так... На підприємстві чути голоси, що, мовляв, профком, я особисто не знайшли взаєморозуміння щодо підвищення заробітної плати. Але... Найперше всім має бути зрозуміло: ні від голови профкому Кушлика, ні від генерального директора Чмихалова рівень зарплати не залежить. Один з нас виконує волю трудового колективу, другий – волю господаря. А зарплата в першу чергу залежить від акціонерів. Наше завдання – переконати акціонерів створити тут такі умови роботи, щоб йому було не шкода витрачати гроші, в тому числі і на зарплату. Тепер давайте нагадаємо, що за три з лишком роки, відколи „ЛУКОР”, середня зарплата працюючих виросла з 250 грн. в місяць до 742 (минулий рік). Звичайно, 742 грн. у місяць не влаштовує нікого: ні профком, ні адміністрацію. Торік посеред літа ми починаємо переговори про те, як підвищити зарплату. Виходимо на керуючого компанією. Наші побажання сприйняли належно. Було досягнуто домовленості у тому, що після завершення капітального ремонту у вересні це питання буде конкретно вирішено. Але що сталося під час капремонту? А сталось те, що ми нанесли акціонерам мільйонні (в доларах) збитки: не „пішов” котел – утилізатор на поліолефіновому виробництві (один млн. доларів збитків), 12 днів не могли запустити установку поліетилену (1,5 млн. дол. збитків) і т. ін. Цілком природно акціонери запитують: „Друзі, про яке збільшення зарплати може йти мова, якщо лише у вересні ви нанесли нам збитків на 2,5 млн. доларів?”

Звичайно, робилось це не спеціально. Всі хотіли, як краще, а вийшло так, як вийшло... Тому і питання про підвищення зарплати в кінці року було відкладено. І тільки ціною великих зусиль, успішною працею всього колективу ми до кінця року не тільки перекрили допущені збитки, але й перевиконали план. У грудні вже було виплачено додатково 10 відсотків премії, а з першого січня тарифні ставки підвищені на 14,5 відсотка. З першого лютого, я вже підписав наказ, тарифні ставки будуть збільшені ще на 25 грн. і складуть 262 грн. (працівник першого розряду). При цьому залишається 20 відсотків премії. Не пізніше як з 1 липня ми підвищимо тарифну ставку з 262 грн. до 314,4 грн., а з 1 грудня 2005 р. – до 338,4 грн. Це дозволить нам вийти наприкінці року на середню зарплату по підприємству на 960-970 грн. Та ця сума – не межа. Ми домовилися з акціонерами, особисто з Олексієм Смирновим, що ще раз переглянемо це питання після того, як відпрацюємо 6 місяців. Все залежатиме від результатів економічної роботи підприємства.

– Кажуть, у Вас є досвід виходу зі складної ситуації, здобутий на попередньому місці роботи – заводі у Будьонівську Ставропольського краю, що теж входить до групи підприємств ЗАТ „ЛУКОЙЛ-Нафтохім”?

– Було... Коли я прийшов на той завод, страшно стало. Заборгованість з виплати зарплати – 6 місяців, та й зарплата, як кіт наплакав... Завод працював неефективно – звідки візьмуться гроші? Але ми таки знайшли вихід із становища. Як сформувати позабюджетні фонди на підвищення зарплати і погашення заборгованості? А ось як. Разом із заводчанами розробили заходи, реалізувавши які, знайшли додаткові прибутки, посилився режим економії. Пішла справа... Впродовж року заборгованість була погашена, а зарплата зросла вдвічі. І в наступні роки вдалося утримувати чітку динаміку підвищення зарплати. Резерви для цього були. Мене в Будьонівську до цих пір добре згадують... Хочеться, щоб і в Калуші колись згадали „незлим тихим словом”.

– На „ЛУКОРі” повести колектив у цьому напрямі є можливість?

– Аякже. Так, недавно на зустрічі з профактивом поліолефінівців я запропонував: давайте разом шукати джерела і резерви для підвищення зарплати. Не може бути, щоб не знайти механізмів, як заробити гроші – понад план, понад бюджет. Хіба я проти того, щоб завтра люди заробляли по півтори-дві тисячі гривень? Але жодне підприємство не витримає такого темпу підвищення рівня зарплати, ще й при таких вкладах грошей в інвестиції. Та й як брати з інвестицій на підтримку підприємства – так і до аварій недалеко. А ми ледь-ледь вийшли на прибутковий рівень роботи... Ні, інвестиції будуть вкладатися, щоб підприємство могло нормально працювати. А домовленості щодо зарплати продовжуються. Як результат, її фонд збільшився з 48 млн. грн. в минулому році до 60 млн. грн. в 2005-му. Активно працюватимемо в плані пошуків додаткових джерел зростання рівня зарплати. А домовленість про співробітництво з новими виконавчими структурами області вселяють надію, що наше підприємство прийде до більш якісного рівня діяльності. Я у це вірю...


http://www.lukor.com.ua