ЗАТ „ЛУКОР” – „під прицілом” теле- і фотооб’єктивів

Петро Шевчук

У ЗАТ „ЛУКОР” відбувся „День відкритих дверей” для місцевих, обласних та республіканських ЗМІ. Мета цього заходу – ширше ознайомити журналістів, які доносять до людей інформацію, з найбільшим підприємством Прикарпаття, його досягненнями і проблемами, перспективами розвитку. Забігаючи наперед, повідомимо, що для багатьох газетних, радіо - і телевізійних працівників побачене на виробництвах, почуте з уст нафтохіміків, які працюють на цих виробництвах, було приємним відкриттям. Адже окремі журналісти вперше побачили гігант нафтохімії, як то кажуть, зблизька, змогли не тільки з захопленням оглядати панораму підприємства (особливо з оглядового майданчика високої відмітки виробництва „Поліолефін”), але й потримати в долоні ще теплі гранули продукції, зокрема поліетилену. Та про все за порядком.

... Багато хто з журналістів, повторимося, вперше перетнув прохідну ЗАТ „ЛУКОР”. Супроводжували їх провідні спеціалісти підприємства: начальник технічного управління Орест Проник, начальник відділу цього управління Мирослав Сенечко, головний енергетик ЗАТ Михайло Бордун, заступник начальника технічного відділу Олександр Болецький та інші. Вони стали для гостей із камерами прекрасними гідами. В об’єктиви теле - і фотоапаратів потрапляють контури установки поліетилену. Ця установка, говорять супроводжуючі, єдина така в Україні.

Колег-журналістів вражають чистота довкола корпусів, самі корпуси. Їх погляди приковує лінія розфасовки поліетилену у мішки, а ще більше – гори, що звуться штабелями, готової до відправки споживачеві продукції.

Ні, відповідають на запитання гіди-спеціалісти, надовго поліетилен у складах не затримується. Он одні відчинені двері – там автофури, а он інші – там криті вагони: день-два, і ця біла „гора” „розтане” в складському приміщенні. У Європі, кажуть все ті ж спеціалісти, лукорівський поліетилен ціниться, бо високоякісний.

У центральному пульті управління за дисплеями сидять зосереджені оператори. Вся їхня увага – на екрані. З допомогою ліній-схем вони, немов на долоні, бачать, як проходить весь процес випуску продукції. Навіть не посвяченому в тонкості професії оператора видно, що ці люди відмінно володіють ситуацією. Хтось із них же хвалиться (а чому б і ні?): 80 відсотків людей, які обслуговують установку, мають вищу освіту. І це багато про що говорить.

Стає зрозумілим, чому працівники мас-медіа так уважно вдивляються в обличчя нафтохіміків, що пообіч Алеї пошани на великих фотопортретах. Так, тут – гордість „ЛУКОРу”. І не тільки окремі кращі його працівники, але й цілі колективи. Давненько, зізнаються колеги, не потрапляла в їх поле зору така алея... Видно було, що оце „нове старе” їм не просто сподобалося: вони, сказав пізніше у розмові один із журналістів, глибше зрозуміли, що у „ЛУКОРі” не на словах шанують і поважають творців його благ.

Перед знайомством з Алеєю пошани журналісти з прицмокуванням оглядали майданчик на виробництві олефінів, де недавно за участю багатьох поважних гостей з Москви та Івано-Франківська закладено у фундамент установки гідрування фракцій С4/С5 капсулу, зі зверненням до нащадків. Чому з прицмокуванням? А тому, що, як їм тут же пояснили, на цій маленькій площі не пізніше, як у серпні 2005 року, запрацює 17-метрової висоти установка (її вартість – майже 10 мільйонів євро), яка значно поліпшить економічні показники підприємства. Бо піде в хід сировина, яку поки що не за безцінь, але й не дуже дорого, відпускають на сторону. Через два роки установка себе окупить. А на третій рік зароблятиме гроші.

Далі гурт кореспондентів перемістився на вже широку площу – перед корпусом цеху ВХ. Високі колони, хитре сплетіння труб... А ще далі журналісти стали в коло поміж корпусів виробництва ХіКС. Двояке отримали від побаченого тут враження... Проіржавілі металічні конструкції, старезні, як світ, електролізери. Власне, пояснювали гостям керівники виробництва, за програмою розвитку „ЛУКОРу” в недалекому майбутньому цей структурний підрозділ буде повністю оновлений. Причому не тільки постане в невеликих, значно менших за розмірами, компактних корпусах, але й з мало затратною новітньою технологією. Та про це журналісти ширше дізналися вже на прес-конференції, на яку, крім генерального директора, голови правління ЗАТ „ЛУКОР” Сергія Чмихалова, прибули його заступники, спеціалісти, а також голова профкому Олег Кушлик.

Від імені присутніх і від себе особисто Сергій Чмихалов висловив своє задоволення від знайомства з журналістами. Він підкреслив: вони сьогодні оглянули не просте, а унікальне підприємство. Ще одного такого комплексу не знайти ані в Україні, ані в Росії. З чим представники мас-медіа після цікавого огляду-екскурсії не могли не погодитися.

– Хороше майбутнє починається з теперішнього, – продовжив Сергій Вікторович. Він не тільки охарактеризував підприємство, але й повідомив про його досягнення, ріст виробничих результатів з часу створення, наголосивши, що тільки в 2005 році тут покладено початок широкомасштабній інвестиційній програмі. У своїй діяльності „ЛУКОР” простує від низькорентабельної роботи до праці з великими доходами.

Про реальні плани „ЛУКОЙЛа” в Україні, в тому числі і ЗАТ „ЛУКОР”, генеральний директор нафтової компанії говорив під час недавньої зустрічі Прем’єр-міністром і Президентом України і отримав від них повне розуміння. А що таке „ЛУКОЙЛ” – добре відомо. Це перша в світі компанія за запасами нафти. Це великі масштаби у нафтопереробці тощо.

Сергій Чмихалов зупинився на виробничій діяльності окремих структурних підрозділів. Не обминув своєю увагою і виробництво ХіКС. Це виробництво, сказав він, працює нині на застарілому устаткуванні, в межах 25-30 відсотків потужностей. Непросте воно й в екологічному плані... Для ясності генеральний директор назвав цифри: тонна виробленого тут хлору обходиться підприємству в 250 доларів, тоді як на стороні його можна купити в два рази дешевше. Додати до цього ручну працю, причому нелегку... Ось чому Сергій Вікторович пропонує присутнім перекинути свої погляди на екран, на якому проектор висвітлив схему нового проекту майбутнього виробництва. Недешевий, треба сказати, проект, але через кілька років його реалізація повністю себе окупить.

З цікавістю журналісти знайомилися зі ще одним проектом – власного джерела енергозабезпечення ЗАТ „ЛУКОР”. Сергій Вікторович пояснив, чому підприємство вирішило прийти до нього. Річ у тому, що нині у собівартості продукції ЗАТ 42 відсотки складають енергозатрати. Такої „розкоші” надалі „ЛУКОР” собі дозволити не може...

Багато що із сказаного Сергієм Чмихаловим лягло в записники журналістів: про витрати на благодійність, сплату податків в бюджетних всіх рівнів тощо. А ще у стосунках з Калуською ТЕЦ виникли серйозні проблеми, незважаючи на те, що саме „ЛУКОР” є основним споживачем продукції цього енергопідприємства.

Його заступник Георгій Кунєв розповів про те, що робиться на підприємстві у справі оновлення основних засобів, забезпечення належного рівня конкурентоспроможності продукції, маркетингу тощо. Керівники підприємства відповіли на запитання журналістів і повідомили, що „ЛУКОР” й надалі забезпечуватиме відкритість для журналістів, які проявляють до нафтохіміків свій інтерес.


http://www.lukor.com.ua